Класифікація вад слуху

Класифікація вад слуху

Докладніше: Кондуктивні вади слуху та Нейросенсорні вади слуху

Існує два типи порушень слуху, відповідно до ураженої частини вуха — кондуктивні і нейросенсорні. Кондуктивні порушення слуху — проблеми зовнішнього чи середнього вуха. Кондуктивні порушення обумовлені ​​зміною рухливості барабанної перетинки і ланцюга слухових кісточок, найчастіше внаслідок гострого та хронічного середнього отиту (перфорація барабанної перетинки, рубці в барабанній порожнині), отосклерозу, порушення функції слухової (євстахієвої) труби, аденоїдів тощо. У багатьох випадках їх можна лікувати медикаментозно або хірургічним шляхом, поширений приклад — хронічна інфекція середнього вуха.

Нейросенсорні порушення слуху пов'язані з проблемами внутрішнього вуха або, в деяких випадках, слухового нерва. Як правило, це необоротні порушення, які вимагають спеціальних заходів реабілітації хворих, зокрема використання слухових апаратів. Нейросенсорні порушення слуху зазвичай викликаються надмірним шумом, старінням та інфекційними хворобами, такими як менінгіт, кір, епідемічний паротит і краснуха. Безпосередніми причинами нейросенсорних порушень слуху стають побічні дії антибіотиків аміноглікозидного ряду (неоміцину, канаміцину та інших), стрептоміцину і ряду сечогінних препаратів, особливо у поєднанні з антибіотиками (зниження слуху можуть викликати препарати саліцилової кислоти, але, як правило, слух відновлюється повністю після їх відміни), вплив промислового, побутового і транспортного шуму, спадкова патологія, вікові атрофічні зміни в периферичних і центральних відділах слухового аналізатора.

Тому слід вважати із названих критеріїв наступні групи:

1) Глухі –діти,які народилися з порушеним слухом або втратили слух до початку мовного розвитку чи на ранніх етапах. До цієї групи відносять дітей, з такою ступінню ,яка лишає їх можливості природного сприймання та самостійного оволодіння нею. Вони оволодівають зоровим (читання з губ) та слухозоровим (за допомогою спеціальної апаратури) сприйманням словесної мови тільки в умовах спеціального навчання.Більше 85 дБ.

2) Діти,які пізно оглухли –ті,хто втратив слух в тому віці ,коли мова уже була сформована. У них може бути різна ступінь порушення слуху і різний рівень збереженості мови, оскільки при виникненні порушення слуху без спеціальної підтримки мова починає розпадатися. Ці діти мають навички словесного спілкування. Важливим для них є освоєння навиків зорового або слухозорового сприймання словесної мови. Менше 85 дБ.

3) Діти, з частковою втратою слуху- (туговухі) –в залежності від ступеня збереженості слуху деякі з них можуть в деякій мірі самостійно оволодівати мовою , але така мова звичайно має ряд суттєвих недоліків,які підлягають корекції під час навчання.

На думку, Я.С.Тьомкіна , глухота також як і туговухість , представляє собою значну втрату слуху , при якому випробовуються труднощі при розмові, хоча до глухоти відноситься повна втрата слуху. Також автор звертає увагу на те, що глухота , в деяких умовах може частково відновлюватися , перетворюючись у туговухість , так я к і туговухість може перерости у повну глухоту. Тому при лікуванні порушення слуху в кожному випадку враховується стан слухового апарату даного хворого та немає необхідності класифікувати хворих по ступеню порушення слуху. Значення зорового сприймання мови зростає в залежності від тяжкості порушень слуху.