Характеристика зору

Зором називається здібність бачити, тобто відчувати і сприймати оточуючу дійсність за допомогою зорового аналізатора. Найбільшу кількість вражень про оточуючий світ мозок отримує через зір. Воно є визначаючим у формуванні уявлень про реально існуючі предмети та явища. За допомогою зору здійснюється орієнтування у просторі, формуються рухові вміння та навички, спостерігаються умови оточуючої дійсності. Зоровий контроль має велике значення для розвитку рухів людини.

Характерними особливостями зорового сприйняття є: дистантність, миттєвість, одночасність та цілісність огляду оточуючої дійсності. Зоровий аналізатор тісно взаємодіє з руховим, тактильним, нюховим, слуховим аналізаторами. Тому зорова функція впливає на діяльність інших функцій і комплексно вони формують складні моделі, які відображають предмети та явища. Зоровий аналізатор складається з трьох відділів: периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення) і центрального (зорові зони кори головного мозку, які розташовані у потиличній ділянці).

Периферійна частина зорового аналізатора – глазне яблуко – складається з трьох оболонок: зовнішньої, середньої та внутрішньої. Зовнішня оболонка включає м’язи, які обертають очне яблуко, і передню прозору частину –роговицю. Середня оболонка складається з кровоносних судин, радужки та зіниці. Внутрішня оболонка (сітківка) – апарат ока (рецепторний), який сприймає. Він складається із зорових клітин – паличок та колбочок. Внутрішню частину очного яблука складають скловидне тіло (безбарвна студеніста маса) та зоровий нерв, який з’єднує периферійний відділ з центральним.

Рогівка, кришталик та скловидне тіло є складною оптичною заломлюючою системою ока. Нормальне функціонування цієї системи забезпечує правильну рефракцію (заломлююча здатність ока), при якій промені, які йдуть від об’єкту, заломлюються у сітківці. В цьому випадку предмет сприймається чітко та ясно. Порушення зору в людей залежить від сили хворобливих факторів, які впливають на різні відділи зорового аналізатора.

Зоровий аналізатор забезпечує виконання складних зорових функцій. Прийнято розрізняти п’ять основних зорових функцій: 1) центрального зору; 2) периферійного зору; 3) бінокулярного зору; 4) відчуття світла; 5) відчуття кольору.

Як відзначають В.І. Белецька, А.Н. Гнеушева (1982), Г.Г. Демірчоглян (1996) та ін., центральний зір вимагає яскравого світла і призначений для сприйняття кольорів та об’єктів малих розмірів. Особливістю центрального зору є сприйняття форми предметів. Тому ця функція інакше називається форменим зором. Стан центрального зору визначається гостротою зору. У медичній термінології гострота зору позначається Visus. Одиниця вимірювання оптичного середовища ока – діоптрія (D). Гострота зору правого ока – Vis OD, лівого – Vis OS. Зір, при якому око розрізняє дві крапки під кутом зору в одну хвилину, прийнято вважати нормальним, яке дорівнює одиниці (1,0). Формений зір розвивається поступово: він виявляється на 2-3 місяці життя дитини; переміщення погляду за рухомим предметом формується у віці 3-5 місяців; на 4-6 місяці дитина впізнає родичів; після 6 місяців дитина розрізняє іграшки – Vis-0,02 – 0,04, від року до двох років Vis-0,3 – 0,6. Пізнавання форми предмету у дитини з’являється раніше (5 місяців), ніж пізнавання кольору.

Бінокулярний зір – здатність просторового сприйняття, об’єму та рельєфу предметів, бачення двома очима. Його розвиток починається на 3-4 місяці життя дитини, а формування закінчується до 7-13 років. Удосконалюється воно в процесі накопичення життєвого досвіду. Нормальне бінокулярне сприйняття можливе при взаємодії зорово-нервового і м’язового апаратів ока. У слабозорих дітей бінокулярне сприйняття найчастіше порушене. Однією з ознак порушення бінокулярного зору є косоокість – відхилення одного ока від правильного симетричного положення, що ускладнює здійснення зорово-просторового синтезу, викликає сповільненість темпів виконання рухів, порушення координації і т.ін. Порушення бінокулярного зору призводить до нестійкості фіксації погляду. Діти часто бувають не в змозі сприймати предмети і дії у взаємозв’язку, випробовуючи при цьому складнощі у стеженні за предметами, що рухаються (м’ячем, воланом та ін.), ступені їх віддаленості.

Периферійний зір діє у сутінках, він призначений для сприйняття навколишнього фону та крупних об’єктів, служить для орієнтування у просторі. Цей вид зору володіє високою чутливістю до предметів, що рухаються. Стан периферійного зору характеризується полем зору. Поле зору – це простір, який сприймається одним оком при його нерухомому положенні. Зміна поля зору може бути ранньою ознакою деяких очних захворювань і ураження головного мозку. Розрізняються вони за місцем їх розташування. Порівняно невелике звуження меж поля зору звичайно дітьми не помічається. При більш виражених змінах меж поля зору діти зазнають труднощі під час орієнтації та зорово-просторового аналізу. У слабозорих дітей наголошуються різні стани полів зору, які обумовлені характером та ступенем зорової патології. Діти із звуженням поля зору до 10° вже можуть бути визнані інвалідами по зору

Завдяки кольоровому зору людина здатна сприймати і розрізняти все різноманіття кольорів у навколишньому світі. Поява реакції на розрізнення кольору у маленьких дітей відбувається в певному порядку. Найшвидше дитина починає впізнавати червоний, жовтий, зелений кольори, а пізніше – фіолетовий та синій. Око людини здатне розрізняти різноманітні кольори та відтінки при змішуванні трьох основних кольорів спектру: червоного, зеленого та синього (або фіолетового).

Випадання або порушення одного з компонентів називається дихромазією. Вперше це явище описав англійський вчений-хімік Дальтон, який сам страждав цим розладом. Тому порушення колірного зору в деяких випадках називають дальтонізмом. При порушенні сприйнятливості червоного кольору червоні та оранжеві відтінки дітям здаються темно-сірими або навіть чорними. Жовтий і червоний сигнал світлофора для них – один колір.

Світловідчуття – здатність сітківки сприймати світло і розрізняти його яскравість. Розрізняють світлову і темнову адаптацію. Очі, які нормально бачать, володіють здатністю пристосовуватися до різних умов освітлення. Світлова адаптація – пристосування органу зору до високого рівня освітлення. Світлова чутливість з’являється у дитини відразу ж після народження. Діти, у яких порушена світлова адаптація, у сутінках бачать краще, ніж на світлі. У деяких дітей з порушенням зору наголошується світлобоязнь. В цьому випадку діти користуються темними окулярами.