Про первинні і вторинні дефекти

Розглядаючи проблему порушення психічного розвитку в руслі концепції Л. С. Виготського, слід розрізняти дві групи дефектів.

До первинних дефектів відносяться приватні і загальні порушення функцій центральної нервової системи, а також невідповідність рівня розвитку віковій нормі (недорозвинення, затримка, асинхрония розвитку, явища ретардації, регресу і акселерації), порушення міжфункціональних зв'язків.

Первинний дефект є наслідком таких порушень, як недорозвинення або пошкодження мозку. Можливо і їх поєднання - при пошкодженні підкіркових утворень виникає недорозвинення з боку кори. Виявлення пер-еічного дефекту і роботи по його можливого зменшення відносяться до завдань невропатолога, психіатра, патопсихолога. Виявляється первинний дефект у вигляді порушень слуху, зору, паралічу, порушень розумової працездатності, мозкові дисфункцій і т. Д.

Вторинний дефект виникає в ході розвитку дитини з порушеннями психофізичного розвитку в тому випадку, якщо соціальне оточення не компенсує цих порушень, а, навпаки, детермінує відхилення в особистісному розвитку.

Механізм виникнення вторинних дефектів різний.

1) Вторинному недорозвинення піддаються функції, безпосередньо пов'язані з пошкодженої. Наприклад, за цим типом виникає порушення формування мови у глухих, конструктивного праксису при дитячому церебральному паралічі.

2) Вторинна недорозвинення характерно і для тих функцій, які під час пошкодження перебували в сенситивному періоді розвитку. В результаті цього різні шкідливості можуть призводити до схожих результатів. Так, наприклад, "дошкільному віці в сенситивному періоді розвитку знаходиться довільна моторика. Тому різні шкідливості (перенесений менінгіт, травма черепа і т. Д.) Можуть привести до явищ затримки у формуванні цієї функції, що проявляється як рухова розгальмування.

3) Найважливішим фактором виникнення вторинного недорозвинення є соціальна депривація. Дефект, що перешкоджає нормальному спілкуванню дитини з однолітками і дорослими, гальмує засвоєння їм знань і навиНаправленіе вторинного недорозвинення частіше відзначається від елементарних функцій до більш складним. Так, недорозвинення функцій сприйняття і пам'яті при деяких органічних ураженнях головного мозку призводить до затримки в розвитку інтелекту. Але можливо і протилежний напрямок формування вторинного дефекту. Так, наприклад, при олігофренії недорозвинення мислення сприяє і вторинного недорозвинення потенційно більш сохранного праксису.

Особливе місце в групі вторинних дефектів займають особистісні реакції на первинний дефект. Можливі кілька типів особистісного реагування.

Ігноріровання - часто зустрічається при олігофренії, пов'язане з недорозвиненням мислення і недостатньою критикою до успішності своєї діяльності.

Витіснення - відноситься до невротичних типу реагування на дефект і проявляється в свідомому невизнання його існування при підсвідомому конфлікті, накопиченні негативних емоцій.

Компенсація - такий тип реагування, при якому відбувається усвідомлення дефекту і заміщення втраченої функції за рахунок більш збережених.

Гіперкомпенсація - посилений розвиток збережених функцій, поєднаних з прагненням довести, що дефект не призводить до будь-яких проблем.

Астенічний тип реагування призводить до виникнення заниженого рівня домагань, низьку самооцінку, фіксації на усвідомленні своєї неповноцінності.

Необхідність найбільш ранньої корекції вторинних порушень пов'язана з особливостями дитячого віку. Пропущені сенситивні періоди в навчанні і вихованні призводять до збільшення явищ недорозвинення в підлітковому віці.

Якщо у дитини відзначається неможливість засвоєння звичайної програми при навчанні в молодших класах, дуже мала ймовірність самостійної компенсації цього стану в подальшому. Труднощі в навчанні детермінують не тільки педагогічну занедбаність, а й стійке негативне ставлення до школи, призводять до відхилень у поведінці.

У підлітковому віці часто вже не сам первинний дефект, а явища вторинного недорозвинення і особистісні реакції на цей стан призводять до виражених порушень соціальної адаптації.

Не треба забувати, що первинним дефектом, що народжує такий набір наслідків, може бути не тільки олігофренія або важке органічне ушкодження, а й такі щодо «незначні» особливості, як заїкання, енурез, тики і т. П. Тому завданням шкільного психолога є виявлення дітей з різного роду порушеннями, своєчасне направлення їх до фахівців, а також психолого-педагогічна корекція вторинних порушень.